Христове Серце Символ Божої Любови

Усі наші літургійні Богослуження кінчаться висловом: «Христос істинний Бог наш... нехай спасе нас, як благий і чоловіколюбець». Звемо Христа Спасителя чоловіколюбцем і Він справді ним є. Цер­ква установила окреме свято на честь цієї Хри­стової любови - Христа Чоловіколюбця, або Пре­святого Серця Ісусового, яке припадає в тре­тю п'ятницю по Зісланні Святого Духа. У цьо­му дні Утреня звеличує необмежену любов Христа Спасителя до людей такими словами:
«Величаємо тебе, Життєдавче Христе, і почи­таємо найсвятіше Серце Твоє, що любов'ю до лю­дей палає». Любов Христа Спасителя до людей є вічна, але людство найкраще її пізнало під час земного жит­тя Божого Сина. Ставши людиною, Він своїм жит­тям і хресною смертю за наше спасіння виявив її в найвищому рівні.

Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Ів.15,13).

Христос віддав своє життя не лише за своїх друзів, але й за спасіння всіх людей. За добрих і злих, за тих, що Його люблять і тих, що Ним нехтують, Його відкидають, ненавидять, переслідують, або злобно Його промовчують, роблячи Його мало значним для сучасної релігійно збайдужілої людини. Не зважаючи на людські гріхи, Христос своєю любов'ю обнімає все людство. «Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив» (Єзек.33,11).

Про цю необмежену любов Христа до грішників пише ап. Павло римлянам: «Уже пора прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж годі, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився.  Відкиньмо,  отже,  вчинки темряви й одягнімось у зброю світла». (Рим.13,11-13). Любов Христа Спасителя, яку ми почитуємо в формі Пресвятого Серця Ісусового – це та необмежена, віч­на і життєдайна лю­бов до всіх людей, яку Божий Син зас­відчив своїм життям і хресною смертю. Про цю любов Христа Спасителя до всіх лю­дей, віщував пророк Єремія ось так: «Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку».

З плaчем вийшли вони, а ї приведу їх утішених (Єр.31,3,9)

У святій Євангелії Христос гаряче закликає людей, щоб із своїми труднощами й терпіннями приходили до Нього. Він запевняє, що в Його лю­бові всі, що приходять, знайдуть спокій і полегшу для своїх душ. «Приходіть до мене всі струджені й обтяжені, а я вас успокою. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо моє любе й тягар мій легкий». (Мт. 11,28-30)

Ап. Павло закликає свого учня Тимотея моли­тися за всіх людей, царів і тих, що, при владі, щоб усі вели своє життя спокійно, побожно й прис­тойно, бо Христос бажає, щоб усі спаслися: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди. Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус, що дав себе самого як викуп за всіх.» (1 Тм.2,15).

Приналежність до якоїсь спільноти вимагає від людини певного ототожнення, Непомильним ототожненням християнина - справжнього учня Христового, це любов, яка полягає в зберіганні Христової заповіді взаємної любови. Без любови такі прикметники як: християнин, католик, право­славний, богопосвятний, чи мирянин - є порож­німи та позбавлені свого справжнього значен­ня. Тільки взаємна любов робить людей христи­янами - учнями Христа в повному значенні того слова. «З того всі пізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13,35). «Не кож­ний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі». (Мт.7,21)

Коли б ми, християни, зробили Христову Євангелію законом життя, зникли б з-поміж нас міжусобиці, громадські й міжконфесійні порізнення та ненависть. Св. Іван Богослов каже, що хто твердить: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого (1 Ів.4, 20-21). Святий ап. Петро закликає християн жити у вза­ємній любові, бо «любов покриває многоту гріхів». (1 Петр.4,8)

Не зважаючи до якого стану, спільноти, чи віросповідання ми належимо, якість нашого хри­стиянського існування позначує любов, або брак любови. Про цю найбільшу Христову заповідь ап. Павло так пише до коринтян:
«Якби я говорив мовами людськими й ангель­ськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча, або кимвал звучний. Якби я мав дар про­роцтва і віддав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би ніщо. І як би я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.»

Бо любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не нади­мається, не бешкетує, не шукає свого, не пори­вається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, і усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає". (1 Кор.13,1-9).

Серце Ісуса – джерело нового життя

Почитування Христового Серця - це найус­пішніший засіб, який має людина до здобуття сво­го вічного спасіння. У Христовому Серці, як за­певняє Христос, струджена й обтяжена гріхами людина, знайде успокоєння і спасіння своєї душі. Христос прийшов на світ, як Спаситель і Його гарячим бажанням - дати ласку спасіння всім людям. Він закликає всіх приходити до Нього та взя­ти на себе Його ярмо: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим». (Мт.11,30)

Христове Серце - це найкраща запорука й вияв Божої любови до людей. Любов звеліла Божому Синові стати чоловіком, страждати й померти на хресті, щоб нас відкупити. Кожна людина повинна звертатися до Христа так, як звертався Нього ап. Павло: «Полюбив мене і віддав Себе самого за мене!». (Гал.2,20)

Про Христа Чоловіколюбця Папа Лев XIII ка­же: «Почитування Христового Серця це найкра­щий вияв релігії. Люди повинні покладати всі свої надії на цю набожність і шукати в ній спасіння своєї душі, бо вона корисна для всіх». А Папа Пій XII каже : Ця набожність це ядро нашої релігії, правило досконалого життя, бо воно наближає душі до Христа, спонукує їх любити і наслідувати Його».

До почитування Христового Серця гарячи закликав наш український народ Слуга Божий Ми­трополит Андрей Шептицький, видаючи окремий Декрет АЕП Собору 1940 р. про «Культ Христової Любови». У ньому Він твердить:
«У парафії, в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом (Христового Серця), усе релігійне життя починає процвітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсвятішої Євхаристії, зникають пороки; між людьми, в родинах настає згода і любов; батьки пізнають, яким для них скарбом є діти, діти вчаться поважати і любити батьків. З настанням! культу Христового Серця в парафії все міняється, так, як з настанням весни уся природа будиться до нового життя».

Такої оживляючої сили, яку дає почитування Христового Серця, потребує сучасне зматеріалізо­ване й релігійно байдуже людство. Пресвяте Ісусове Серце, нехай до наших душ і людських спільнот прийде Твоє Царство любови!

о. Василь Цимбалістий, ЧСВВ